Парк Бірути та Музей бурштину в Паланзі

Парк займає 101,3 гектара. Його ландшафтний план наприкінці XIX століття склав для графів Тишкевичів французький ландшафтний архітектор Едуар Франсуа Андре разом із сином Рене та бельгійським садівником Бюйссенсом де Кулоном; символічною датою заснування парку вважають 1897 рік.

‍

Це не просто клапоть лісу біля моря. Андре спланував перспективи, які працюють і сьогодні: від партеру перед палацом погляд тягнеться вдалечінь, а доріжки прокладено так, що заблукати важко, але ви раз у раз мимоволі кудись звертаєте.

‍

У парку ростуть до 250 видів інтродукованих дерев і кущів та близько 370 видів дикорослих трав’янистих рослин, 24 з них — рідкісні в Литві. Улітку відкрита оранжерея: з 1 червня до 31 серпня, щодня 10:00–19:00.

‍

У 1960 році його оголосили ботанічним парком під охороною держави, тож сьогодні це водночас садиба XIX століття, ботанічна колекція і звичайний міський парк, яким місцеві мешканці ходять на роботу.

Палац у стилі неоренесансу збудували 1897 року для графа Фелікса Тишкевича. Його спроєктував німецький архітектор Франц Генріх Швехтен — на той час один із найвідоміших архітекторів Берліна.

‍

З південного боку палац оточує півкруглий трояндовий сад, а перед головним фасадом лежить партер із фонтаном — саме тут роблять більшість фотографій Паланги. Улітку цвітуть троянди; навесні й восени краще видно геометрію самого партеру.

‍

У палаці міститься Паланзький музей бурштину — філія Литовського національного художнього музею. Постійна експозиція займає 15 залів: від того, як утворюється бурштин, і його інклюзів до ювелірних прикрас.

‍

Музей зачинений у понеділок і святкові дні, а напередодні свят зачиняється на годину раніше. Останній вхід — за годину до закриття; це найважливіше число, яке варто запам’ятати, якщо плануєте вечірній візит. Екскурсії з гідом проводять з вівторка по п’ятницю, домовлятися про них треба заздалегідь.

Пагорб у південній частині парку — найдавніша частина цього місця. За легендою, тут жила жриця Бірута, доки князь Кейстут не взяв її за дружину; їхнім сином був Вітовт. 1989 року археологи знайшли на пагорбі сліди язичницького культу, тож легенда має й цілком відчутне підґрунтя.

‍

На вершині стоїть восьмикутна неоготична каплиця Святого Георгія, збудована з червоної цегли 1869 року за проєктом архітектора Кароля Маєра. Її вітражі датуються 1976 роком.

‍

Десятиліттями вершину вільно витоптували, і археологічний шар дуже постраждав. Сьогодні відвідувачів просять підніматися лише облаштованими сходами й доріжками — тільки так можна зберегти те, що залишилося.

‍

Від гори стежка веде прямо до моря, тож багато хто завершує маршрут тут: від каплиці до води — лічені хвилини.

• Лурдський грот, збудований із природного каменю 1899 року для графині Антоніни Тишкевич; мурував його французький майстер Бономм. З 1997 року — об’єкт культурної спадщини.
• Скульптура «Егле — королева вужів» Робертаса Антініса-старшого, встановлена 1960 року біля головної доріжки до палацу.
• Ротонда — естрада, збудована 1927 року. Улітку тут і досі безкоштовно грає паланзький оркестр.
• Алея кохання — доріжка краєм парку, що веде до моря; від неї до води лише кілька десятків метрів.

Найпростіший варіант: зайдіть до парку з вулиці S. Dariaus ir S. Girėno і рушайте до палацу, минаючи дорогою Лурдський грот і «Егле — королеву вужів». Біля палацу відвідайте музей — він вартий щонайменше години, — потім поверніть на південь і підніміться на гору Бірути.

‍

З гори спустіться до моря й поверніться Алеєю кохання або просто пляжем. Без музею маршрут займає близько години, з музеєм — дві-три.

‍

Маршрут так само добрий і взимку: парк відкритий цілий рік, а поза сезоном музей і дешевший, і безлюдніший.